ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ!
МИ ПАМЯТАТИМЕМО ПРО ВАС ВІЧНО!

СВЯТКУВАННЯ ДНЯ ПЕРЕМОГИ У ВОЛОВЦІ

Хореографічний колектив Центру позашкільної роботи і дитячої творчості на концерті, присвяченому 65 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, районний будинок культури
Привітальна група з вихованців гуртків Центру позашкільної роботи і дитячої творчості разом з керівником Людмилою Чорней
Голова РДА В.В.Ковбаско, голова райради В.Култан, селищний голова М.Яремчук, ветарни війни та гості на мітинку біля Вічного вогню на меморіальному кладовищі в смт.Воловець
Воловчани вийшли на центральну вулицю щоб привітати ветаранів війни та взяти участь в урочистостях до 65 річниці Великої Перемоги
Голова Воловецької РДА В.В.Ковбаско, голова Воловецької районної ради В.М.Култан ідуть разом з колоною святковою ходою центральною вулицею селища Воловець

ФРОНТОВІ ДОРОГИ ВАСИЛЯ ПОЛАЖИНЦЯ


ФРОНТОВІ ДОРОГИ ВАСИЛЯ ПОЛАЖИНЦЯ
Часто в погожому надвечір'ї воскресають давно минулі роки, фронтові дороги, які вели В. В. Полажинця до перемоги. Пригадуються бойові епізоди, перед очима постають однополчани, бій, за який тоді Василь Васильович Полажинець із Завадки удостоївся першої бойової нагороди — ордена Черво-ної Зірки. Завтра фронтовику виповниться 84 роки.
... Того далекого 1944 року юнак і не знав, що так станеться. Після наймитування в Угорщині та тяжкої праці в поміщиків він буде доб-ровольцем, визволятиме свій край та народи Західної Європи від фашистського ярма. А цьому допоміг випадок. Обурені голодом, знущаннями наймити збунтувалися і на їх втихомирення із Дебрецена прибув загін жандармів. Знаючи про симпатії трудового люду до Росії, поміщицькі посіпаки вирішили позбутися ненадійних робітників, відправити їх на каторгу в табори.
На одній із залізничних станцій загули сирени. Радянські літаки почали бомбардування. У цій метушні Василю Полажинцю разом з Михайлом Маровдієм із Іршавщини та ще кільком їх побратимам вдалося втекти. Не дійшовши додому, в Нижніх Воротах він зустрів радянських воїнів і приєднався до них, став звя'зківцем 59 артилерійського полку.
І солдат йшов своєю дорогою-війни: форсував Одер, визволяв Польшу, а весну Перемоги зустрічав під Прагою у Чехословаччині.
... Під Моравською Остравою клекотів бій. Наші війська перейшли Одер і захопили плацдарм. Піхоті наказали вибити з окопів ворога, а артилеристам -— підтримати її вогнем. Василь Полажинець знаходився на передньому спостережному пункті й передавав команди корегувальників вогню. Раптом могутньою хвилею прокотилося «ура», й піхота пішла в атаку. Слідом за нею перейшли в захоплені окопи і зв'язківці. І ось тут почалося найскладніше, найнебезпечніше. Одержали наказ дати телефонний зв'язок на млин, де розмістився штаб полку: поруч з ним зайняли вогневі позиції батереї гаубиць. Фашисти зосереджувались для контратаки, а наші артилеристи були «сліпі» — без зв'язку вогонь із закритих позицій не поведеш. На спостережному пункті було кілька зв'язківців. Хлопці сміливі і, здавалося, наказ виконають швидко. Та вийшло інакше. Виявилося, що їх гримав під прицілом ворожий снайпер
Перший зв'язківець, який вискочив із траншеї, пробігши з десяток кроків, впав Другий навіть не встиг вийти з укриття. Загинув і третій.
— Ну, Василю, виручай, промовив офіцер, — До темряви чекати не можна — ось-ось підійдуть фашистські танки з піхотою і зімнуть наших. А позаду — Одер, усіх перетоплять. Найголовніше, як вийти з траншеї? Адже німецький снайпер не дрімає. Одну котушку з телефонним кабелем він узяв на плечі, другу -— в руки. Прикриваючи нею голову, вискочив з траншеї. Куля снайпера тут же вдарила по котушці, але не поранила зв'язківця. Німці почали обстріл з мінометів, та Василь був уже далеко й забезпечив зв'язок. За це він був нагороджений медаллю «За відвагу».
А потім були знову передова, бої. До нагород Василя Васильовича додався орден Слави Ш ступеня, а в кінці війни — медаль «За перемогу над фашистською Німеччи¬ною». Ось, здавалося, все. Незабаром він повернеться у рідні місця, стане до мирної праці за якою так скучили його руки. Та не так сталося., як гадалося. Друга світова війна з розгромом гітлерівської Німеччини не закінчилася. На Сході ще йшли кровопролитні бої з мілітаристською Японією. І В.В. Полажинець разом з бойовими товаришами із 59 артилерійського полку уже тут, на берегах Уссурі.
— Бої були важкі і кровопролитні, — розповідає фронтовик. — Та найбільше мене вразили японські камікадзе. Це — добровільні смертники, і досі, повірте, інколи сняться ті страшні кошмари. Камікадзе, щоб не здаватись нам у полон, ножами розпорювали собі животи і так помирали. Кров застигала у жилах наших солдатів, коли бачили та се. І хоч це були наші вороги, ми підсвідомо жаліли їх. Адже вони продали себе за гроші. Кожен із нас у душі проклинав ту, уже тричі прокляту війну.
Шістдесят п'ять років лежать між тим днем, коли Василь Васильович Полажинець пішов на фронт, і нинішнім. Та час не в змові стерти з пам'яті нелегкі дороги війни. Ветеран часто згадує про них, розповідає рідним, учням, онукам. Він впевнений, що недарма його товариші, однополчани, віддали найдорожче — своє життя, щоб ось так радісно і безтурботно лунав дитячий сміх, щоб продовжувалось людське життя.
yandex_7419f214b2f6a8fa.txt
 
Copyright 2009 Музеї Бойової Слави Воловеччини. Powered by Blogger
Blogger Templates created by Deluxe Templates
Wordpress by Wpthemescreator
Blogger Showcase