ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ!
МИ ПАМЯТАТИМЕМО ПРО ВАС ВІЧНО!

СВЯТКУВАННЯ ДНЯ ПЕРЕМОГИ У ВОЛОВЦІ

Хореографічний колектив Центру позашкільної роботи і дитячої творчості на концерті, присвяченому 65 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, районний будинок культури
Привітальна група з вихованців гуртків Центру позашкільної роботи і дитячої творчості разом з керівником Людмилою Чорней
Голова РДА В.В.Ковбаско, голова райради В.Култан, селищний голова М.Яремчук, ветарни війни та гості на мітинку біля Вічного вогню на меморіальному кладовищі в смт.Воловець
Воловчани вийшли на центральну вулицю щоб привітати ветаранів війни та взяти участь в урочистостях до 65 річниці Великої Перемоги
Голова Воловецької РДА В.В.Ковбаско, голова Воловецької районної ради В.М.Култан ідуть разом з колоною святковою ходою центральною вулицею селища Воловець

Лінія Арпада на території Воловеччини

Лінія Арпада на території Воловеччини.
Серед чарівних краєвидів Карпатських гір на Воловеччині вдало замасковано залишки бувалої міцності і неприступності оборонної Лінії Арпада, спорудження якої мало на меті захистити кордон Угорщини від свого сусіда СРСР. Сьогодні у спадок від лінії залишилося багато закинутих військових інженерних споруджень, зокрема окопів, дотів та дзотів, протитанкових надовбів тощо.
Якщо говорити про лінію Арпада , то на наш погляд, найбільшу увагу слід приділити частині лінії, яка проходила через села Під полоззя – Верхню Грабівницю. Саме в цьому селі знаходиться 1,5-кілометровий тунель із боковими відхиленнями. Це найбільш збережений і найбільш цінний в історичному сенсі об'єкт оборонних укріплень Лінії Арпада на території сучасного Закарпаття.

Там зберігалась амуніція і зброя, були розташовані контрольні виходи, вентиляційні шахти. Це був військовий об’єкт, в якому були всі умови, щоб довго тримати оборону.
Сільські мешканці побоюються, що в цьому об’єкті можуть бути заміновані приміщення і до сьогоднішнього часу.
Угорці будували цей бункер у 1939-му році. Саме в той час у селі Підполоззя булла розташована їхня дивізія. У селі ще дотепер стоять дві будівлі, які вони спорудили.
Головний вхід до бункера був дуже добре продуманий інженерами. Це можна побачити, підійшовши до входу. Потужна бетонна стіна серед пагорба та залізні двері, які залишилися з тих часів свідчать про надзвичайний об’єкт, який ховався за ними.
86-тирічний Іван Сивній, житель сусіднього села, пригадує, що під час будівництва бункера до нього навіть проклали вузькоколійку.

За словами місцевих жителів, у бункері аж до відступу угорців розміщувалися склади, їдальня, спальні приміщення та навіть церква. Місцеві жителі припускають, що ці склади замуровані і заміновані.
Існує така версія, що НКВД після війни більшість об'єктів підірвало під гаслом «щоб бандерівці не заводилися», а в тих об'єктах, які підірвати було важко або неможливо, стратегічно важливі ходи та приміщення залили кількома машинами бетону. Подейкують, з цього бункера йшли підземні ходи до інших укріпрайонів, наприклад, Ужоцького, інші варіанти – що є підземний тунель, який веде до Нижніх Воріт. Важко повірити в таке, але все може бути. Достовірна карта підземелля знаходиться в Угорщині, і можливо колись ми зможемо дослідити, куди ж все-таки ведуть підземні тунелі з бункера.
Цей обЄкт, за словами місцевих жителів, мав 7 поверхів вниз, під землю. Тунелі шириною близько 70 см заввишки 1.9 метра, великі галереї близько 2.5 м у висоту, і близько 3 м у ширину,

Місцевих жителів до будівництва бункера не пускали - усі роботи виконували угорці та їх військовополонені. З одного до іншого приміщення бункера ведуть вузькі проходи. На окремих стінах видніються залишки комунікацій та дощечки, на котрих висіли лампи. З бункера є три запасні виходи, котрі ведуть назовні через люки, що знаходяться посеред галявин, Бункер має три поверхи, які на сьогоднішній день доступні для огляду та вивчення.
Із часу приходу радянської влади і аж до розвалу СРСР бункер формально знаходився під опікою військових. Усі входи опломбували, до підземелля ніхто з місцевих доступу не мав. За словами сільського голови Підполозянської сільради Дмитра Ісака, у 1991 році бункер як приміщення взяв в оренду один із місцевих жителів. Чоловік планував тут вирощувати шампіньйони. У бункері навіть зробили косметичний ремонт та відновили комунікації. Але у 1993 році підприємливий мешканець Воловеччини помер. Військові ж на той час відмовилися від утримання підземелля на своєму балансі. Даний об'єкт де-юре опинився у комунальній власності районної влади. Де-факто - став об'єктом без господаря.
У 2002 році сесія Воловецької райради передала бункер у комунальну власність Підполозянській сільраді. У 2006-му його взяв в оренду приватний підприємець із Виноградівщини, котрий хотів використати підземелля в якості туристичного об'єкта. Однак місцева прокуратура опротестувала рішення про передачу в оренду.
Наразі ж, наголошує підполозянський сільський голова Дмитро Ісак, сільрада готує нове рішення про передачу об'єкта в оренду. Однак потенційних інвесторів поки що нема...


Запасний вихід з бункера в с.В.Грабівниця


Матеріал взято із пошуково-дослідницької роботи гуртка музейної справи Центру позашкільної роботи
yandex_7419f214b2f6a8fa.txt
 
Copyright 2009 Музеї Бойової Слави Воловеччини. Powered by Blogger
Blogger Templates created by Deluxe Templates
Wordpress by Wpthemescreator
Blogger Showcase