Розповідь про Степана Степановича Шагура

Степан Степанович Шагур народився 3 листопада 1914 у селі Завадці Воловецького району в бідній селянській родині. Його зріла юність проходила, коли був на строковій службі в Чехословацькій армії (1936-1939 роках).Відмінно володів військовою справою. Наш земляк. як і сотні,тисячі його співвітчизників. боляче пережив трагедію Мюнхенської змови, в результаті якої Чехословаччина фактично розпадалася, А у березні 1939 року особливо болючою для нього стала окупація рідної Карпатської України гортіївською Угорщиною.
Будучи переконаним антифашистом,Степан восени 1939 року подався до братів на Схід, де після тюремних поневірянь був відправлений в Ухто-їжемський ГУЛАГ, з якого був звільнений у зв'язку зі вступом у чехословацьку військову частину, що формувалась у Бузилику. Тут закінчив курси молодого командного складу, а влітку 1943 року в місті Новохоперську - курси радіотелеграфістів.
Як зв'язківець, при штабі 1-ї Чехословацької бригади брав участь у боях за Київ, Білу Церкву... За проявлені героїзм та мужність нагороджений Чехословацьким військовим хрестом.
У липні 1944 року навчався розвідувальній і повітрянодесантній справі.
Ще задовго до того,як радянські війська наблизилися до кордону Чехословаччини, Генеральний штаб Червоної Армії почав готувати операцію по звільненню Праги. Для того щоб мати точну інформацію про війська фашистів, штаби 1-го і
2-го Білоруських та 1-го Українського фронтів почали засилати в глибокі тили ворога розвідувальні групи. Зокрема, штаб Першого Українського фронту вирішив десантувати розвідників у Прагу, котрі повинні були встановити зв'язок з чехословацькими патріотами-підпільниками, забезпечити збір і передачу по радіо потрібної інформації.
Але проникнути в Прагу через густу сітку фашистської контррозвідки нашим розвідникам не вдалося.
У серпні 1944 року в Словакії вибухнуло повстання-Генеральний штаб партизанського повстання, в склад якого входили і офіцери розвідки Червоної Армії, кілька разів посилав групи зі Словаків в Прагу. Та жодна з них також не досягла мети, не могла знайти для радянських розвідників конспіративних квартир, встановити зв'язок з патріотами. І тільки після того, як словацький патріот партизан Вавринець Корчіш пробився в Прагу через Братіславу, Відень, Брно, було знайдено потрібних людей, готових прийняти радянських парашутистів. Вночі, 19 лютого 1945 року з аеродрому звільненого польського містечка Ченстохове стартував літак. На його борту знаходилися радянські розвідники. Серед них був і наш земляк Степан Шагур із Завадки. Над лінією фронту наш літак атакували фашистські винищувачі, але досвідчені льотчики, уникнувши бою, набрали відповідну висоту й сховалися у хмарах. Приземлилися парашутисти-підпоручик Степан Шагур (псевдонім Ян Коллар), полковник Червоної Армії (псевдонім Суліга) та інші успішно. На другий день зв'язківці штабу Першого Українського фронту прийняли першу інформацію з Праги. В умовах підпілля Ян Коллар-Шагур особисто підбирав надійних людей, проводив з ними інструктажі, опрацьовував і перекладав з чеської на російську мову відомості які цікавили командування, і по рації передав їх у Центр.
Через велике перевантаження рації в розпорядження Шагура були відправлені з радіостанціями ще два радисти. Зона розвід групи сягала від Праги до кордонів Німеччини, а на Сході охоплювала всю Моравію.
Розвід групою було виконано завдання командування. Вона передала в Центр 50 радіограм про переміщення німецьких військ і види їх озброєнь, про празький гарнізон противника, наявні військові об'єкти в Празі, керівних осіб жандармерії і поліції та їхню агентуру.
У квітні рація замовкла. Уся розвідгрупа була заарештована і кинута в тюрму Панкрат. їх допитували у тому самому приміщенні, де Юліус Фучік перед смертю написав свій „Репортаж під шибеницею".
Ось речення з цього геніального твору: „Сидіти непорушно - до забуття, поклавши руки на коліна і сліпо втупивши очі в жовтувату стіну „внутрішньої тюрми" у Печековім палаці, це справді не найзручніша поза, щоб думати. Але хто примусить думку задубіти?
Колись хтось - тепер уже ніколи не довідаємося, хто й коли, - назвав „внутрішню тюрму" у Печековім палаці „кінематографом". Геніальна назва. Простора кімната, шість рядів довгих лав, на лавах закам'янілі постаті підслідних, а перед ними стіна, схожа на екран. Усі кіностудії світу не виробили стільки фільмів, скільки їх прокрутили очі в'язнів, які ждали тут нового допиту, катування, смерті". Так писав про цю катівню Юліус Фучик, котрий був страчений гітлерівцями у вересні 1943 року. Під цими рядками могли підписатися і розвідники. їх били, тягнули з кімнати в кімнату так, що пучки волосся залишалися в руках гестапівців. Одного разу їх відвели в підвал, повернувши обличчям до стіни. Думали, що їх розстріляють. В'язні і самі хотіли цього, щоб припинити жахливі муки. Але не розстріляли. Відвели в камеру смертників. Потім знову відвели до Панкрату. І знову допити: де вчилися розвідувальній роботі, куди летіли, які позивні і шифр радіо, який сигнал дано, якщо гестапівці примусять їх працювати на себе? Кожне запитання задають по кілька разів. Якщо видумати відповідь, можна легко заплутатися. І вони, переносячи жахливі муки, нелюдський біль, мовчали. І знову їх кидали в зал чекання, прозваний „кінематографом". В'язні повинні були сидіти обличчям до стіни, випрямившись, поклавши руки на коліна. На високих стільцях сидять шість гестапівців. Найменший рух і на голову в'язнів сиплються їх удари. Якщо в'язень буде намагатися заговорити із сусідом, буде покараний трьохденним голодуванням.
Пройшовши через усі тортури, вони не сказали жодного слова. А п'ятого травня 1945 року відважних героїв визволили повсталі пражани. Наш земляк одразу включився у барикадні бої з окупантами. Був поранений, але з барикади не зійшов. Сили були не рівними. Повсталу Прагу вдалося врятувати лише завдяки скоординованим діям 3-ї і 4-ї гвардійських танкових армій 1-го Українського фронту, які здолали сильний опір фашистських угрупувань.
Після війни наш земляк Степан Шагур продовжує службу кадровим офіцером Чехословацької армії. Тривалий час працював у Міністерстві оборони ЧСР, потім у військових частинах на посаді штабного капітана.
За проявлені мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР підполковника Степана Шагура нагороджено орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.
... Шістдесят п'ять років минуло з того часу. Святкуючи славний ювілей Великої Перемоги, ми вічно пам'ятаємо тих бійців невидимого фронту, котрі, не шкодуючи життя, зробили все можливе для розгрому фашистів.